Veronika Tokar is a young Ukrainian poet from Dnipro.

Я не хочу про це вже мовчати,
Бо у серці розноситься крик.
Принципово не хочу вивчати
Окупантський російський язик.
Ми стаємо рабами Московії,
Адже ми надзвичайно слабкі.
Помиратимуть хлопці-військові,
Поки вражі живуть язикі.
Не великий він, ні! Не могутній,
Як у школах розказують нам.
Цей язик убиває майбутнє,
Що дароване Неньці й синам.
Цей язик - зброя нашого ворога,
Заважає століттями жить!
Над степами він лине просторими,
Під горами й над морем летить.
І дійшло, уявіте, до того,
Що говорять: "Что ето такє?
Почему говоріш ти на мовє,
Нє на руском святом язикє?"
Я соромилась рідного слова.
Визнаю: так, слабкою була.
А тепер я спілкуюся мовою.
Як раніше до цього жила?
Я не хочу про це більш мовчати.
Хай розноситься вічно мій крик.
Буду далі уперто кричати:
" ПРИПИНІТЬ ЖЕ РОСІЙСЬКИЙ ЯЗИК!!! "